2-е до коринтянРозділ 1 |
1 |
2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! |
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, |
4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. |
5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується. |
6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми. |
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі. |
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. |
9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, |
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, |
11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. |
12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. |
13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, |
14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса. |
15 |
16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили. |
17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“ |
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“. |
19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“. |
20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас. |
21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог, |
22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа. |
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р, |
24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою! |
Второе послание апостола Павла христианам в КоринфеГлава 1 |
1 |
2 |
3 |
4 Он утешает и поддерживает нас во всех тяжких испытаниях и страданиях наших, чтобы и мы могли утешать пребывающих во всякого рода испытаниях тем утешением, которым Бог нас самих утешает. |
5 Ибо как множатся в нашей жизни страдания Христовы, так умножается через Христа и утешение для нас. |
6 Испытываем ли мы тяжкие муки — для вашего это утешения и спасения; оказываемся утешенными, и это совершается для вашего утешения, чтобы вы могли стойко переносить те же страдания, через которые проходим и мы. |
7 И тверда наша надежда на вас: мы знаем, что, разделяя наши страдания, вы обретете и утешение. |
8 |
9 Мы решили уже, что обречены на смерть: научиться нам надо было полагаться не на себя, а только на Бога, воскрешающего мертвых. |
10 Он и избавил нас тогда от такой великой напасти и еще не раз избавит: Тот, на Кого мы надеемся, спасет нас и впредь. |
11 При этом и вы поможете нам своей молитвой, дабы из многих уст вознеслось о нас благодарение Богу за милость, дарованную нам по молитвам многих. |
12 |
13 И в том, что мы пишем вам, нет ничего, кроме того, что вы читаете и понимаете: надеюсь, вы поймете до конца |
14 (раз вы уже начали понимать нас), что в День Господа [нашего] Иисуса вы сможете гордиться нами, равно как и мы — вами. |
15 |
16 Я рассчитывал пройти в Македонию через ваши места и на обратном пути из Македонии снова побывать у вас, а вы тогда проводили бы меня в Иудею. |
17 Был ли я легкомыслен в этих своих намерениях? И, вообще, не предпринимаю ли я всё как мирской человек, так чтобы «да — да» мое было вместе с тем и «нет — нет»? |
18 |
19 Ведь и Сын Божий, Иисус Христос, Которого мы (Силуан, Тимофей и я) проповедовали у вас, не был и «да», и «нет». В Нем — неизменное Божественное «да». |
20 Ведь сколько ни есть обещаний Божьих, в Нем все они — «да». Через Него поэтому и наше «аминь» — Богу во славу. |
21 Укрепляет же нас с вами в нашей жизни со Христом Сам Бог. Он совершил наше помазание, |
22 Он и отметил нас Своей печатью, и дал нам Духа Своего в сердца наши как залог грядущего. |
23 |
24 Мы же не властвовать над верою вашей хотим, — вы в ней и сами тверды, — нет, мы трудимся вместе с вами для радости вашей. |
2-е до коринтянРозділ 1 |
Второе послание апостола Павла христианам в КоринфеГлава 1 |
1 |
1 |
2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! |
2 |
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, |
3 |
4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. |
4 Он утешает и поддерживает нас во всех тяжких испытаниях и страданиях наших, чтобы и мы могли утешать пребывающих во всякого рода испытаниях тем утешением, которым Бог нас самих утешает. |
5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується. |
5 Ибо как множатся в нашей жизни страдания Христовы, так умножается через Христа и утешение для нас. |
6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми. |
6 Испытываем ли мы тяжкие муки — для вашего это утешения и спасения; оказываемся утешенными, и это совершается для вашего утешения, чтобы вы могли стойко переносить те же страдания, через которые проходим и мы. |
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі. |
7 И тверда наша надежда на вас: мы знаем, что, разделяя наши страдания, вы обретете и утешение. |
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. |
8 |
9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, |
9 Мы решили уже, что обречены на смерть: научиться нам надо было полагаться не на себя, а только на Бога, воскрешающего мертвых. |
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, |
10 Он и избавил нас тогда от такой великой напасти и еще не раз избавит: Тот, на Кого мы надеемся, спасет нас и впредь. |
11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. |
11 При этом и вы поможете нам своей молитвой, дабы из многих уст вознеслось о нас благодарение Богу за милость, дарованную нам по молитвам многих. |
12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. |
12 |
13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, |
13 И в том, что мы пишем вам, нет ничего, кроме того, что вы читаете и понимаете: надеюсь, вы поймете до конца |
14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса. |
14 (раз вы уже начали понимать нас), что в День Господа [нашего] Иисуса вы сможете гордиться нами, равно как и мы — вами. |
15 |
15 |
16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили. |
16 Я рассчитывал пройти в Македонию через ваши места и на обратном пути из Македонии снова побывать у вас, а вы тогда проводили бы меня в Иудею. |
17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“ |
17 Был ли я легкомыслен в этих своих намерениях? И, вообще, не предпринимаю ли я всё как мирской человек, так чтобы «да — да» мое было вместе с тем и «нет — нет»? |
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“. |
18 |
19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“. |
19 Ведь и Сын Божий, Иисус Христос, Которого мы (Силуан, Тимофей и я) проповедовали у вас, не был и «да», и «нет». В Нем — неизменное Божественное «да». |
20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас. |
20 Ведь сколько ни есть обещаний Божьих, в Нем все они — «да». Через Него поэтому и наше «аминь» — Богу во славу. |
21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог, |
21 Укрепляет же нас с вами в нашей жизни со Христом Сам Бог. Он совершил наше помазание, |
22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа. |
22 Он и отметил нас Своей печатью, и дал нам Духа Своего в сердца наши как залог грядущего. |
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р, |
23 |
24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою! |
24 Мы же не властвовать над верою вашей хотим, — вы в ней и сами тверды, — нет, мы трудимся вместе с вами для радости вашей. |